Дзвоніть (06267) 4-27-71

Народні символи України


Народні символи України

ВИХОВНИЙ ЗАХІД

«НАРОДНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ»

Символіка – своєрідна візитна картка країни. Історично склалося так, що кожна країна має свої Державні та народні символи.

До Державних символів країни належать Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн, які є розпізнавальними знаками країни.

Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну йде мова. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть – це батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги. Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родову пам’ять, волелюбність. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

Батьківська хата

Українська хата — це символ України. Почувши такі слова ви зразу собі уявляєте білу невисоку хатинку під солом’яним дахом, в якій жили наші прадіди.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі.

Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.

Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти.
Хата – символ рідної землі, Батьківщини, свого роду. А з ними приходять тепло і затишок, захист і допомога. Бо в рідній оселі живе твоє предковічне добро, твоя перша й остання надія. Кажуть, що в рідній хаті й стіни допомагають. Тож того, хто шанує рідну домівку, шануватиме Доля. Окрім всього, хата – то скарбниця народних духовних традицій, бо в ній – дух народу і душі кожного покоління людей.

Хай живе наш рідний дім!
Тепло й затишно у нім.
Тут і тато, тут і ненька,
І бабусенька рідненька,
І веселий наш дідусь
Крутить пишний русий вус. 
(Є.Железнякова)

Калина

Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов’язують її назву із сонцем жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов’язує світ мертвих зі світом живих.

Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася,

А ми тую червону калину підіймемо.

А ми нашу славну Україну розвеселимо!

«Без верби і калини нема України», — каже образне народне слово. Росте калина по тінистих лісах, у гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах, її саджають біля хати. Існує гарний звичай, який, на жаль, подекуди починають забувати. Біля щойно зведених осель на вільному місці в першу чергу висаджують калину як символ надійного життя, родинного благополуччя і достатку. Символом дівочої краси, кохання й вірності вважалася калина. Як оберіг калину саджали біля хати, робили з її ягід намисто, прикрашали нею весільний коровай, вінок нареченої. За легендою калина з’явилася так. Колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалась і почала тікати. Але раптом розірвалось її червоне намисто, і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час повиростали калинові кущі.

На городі біля тину
Чепурилася калина.
Почепила ягід грона,
Мов намистечко червоне,
І співала ніжно й тихо:
– Не робіть калині лиха,
Не ламайте, бо калина –
Це маленька Україна! 
(Ярослав Скидан)

Верба

Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: «Де вода, там і верба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.

Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.
Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень.

Тане сніг,
Течуть струмки,
Ожива травичка,
І до сонця гілочки
Простяга вербичка.
І м’якенькі, як пушок,
Ніжні і шовкові
Ніжно дивляться з гілок
Котики вербові.

Тополя

Тополя – символ дівочої краси, а також жіночого й дівочого суму, їх самотності. Тополя край дороги – це образ жінки чи дівчини, котрі чекають своєї долі чи свого судженого…

Вона струнка і красива від ранньої молодості до зрілих літ. Уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення: як з роками на тополі з’являється все більше засохлих гілок, так і людину з літами «обсідають» усе нові й нові проблеми – до невирішених старих додаються болючі нові, які вимагають вирішення. Так само, як тополя не любить рости одна, в основному, ми бачимо ряд тополь або хоча б декілька їх, так і людина не може жити самостійно: їй потрібна підтримка або хоча б присутність її рідних, друзів, знайомих.

Листя на тополі тремтить, як і на осиці, але з іншої причини: легенда каже, що під тополею лихий колисав на своїх колінах Іуду-немовля, майбутнього Христового зрадника – отож листя тремтіло від присутності нечистого і непрошеного гостя і від цього ж гілля тополине потягнулося вгору, до неба, втікаючи від «чортової колискової». Вважають, що тополя здатна забирати з людей негативну енергію і очищати повітря від злих духів та всього шкідливого та нечестивого.

Вишитий рушник

Вишитий рушник – стародавній оберіг дому, символ щасливої долі, злагоди і подружньої вірності, чистоти почуттів і найщиріших побажань. Рушник – від слова «руки». Бо руки його творять і він передається з рук у руки, його біла основа – це колір святості; його орнаменти – то життєвий зміст побажань, прагнень і помислів. Червоний колір символізує любов, а чорний – журбу. Рушниками прикрашають святі ікони й хрести, на рушник кладуть святий хліб; на рушник стають молоді до вінця; рушником перев’язують старост на весіллі й почесних гостей на торжествах… Окрім усього, рушник-це оберіг від злих сил і пам’ять про святе і незабутнє.

Подивись, як цвітуть
Рушники, наче квіти весняні.
Людям радість несуть
Кольори ті жаркі, полум’яні.
А буває: журба
Відгукнеться хрестом почорнілим.
Вишивалась судьба —
І стривожене серце бриніло.
Рушники, рушники…
Та краса мої очі милує.
Хоч минають роки,
А народ береже їх, шанує.

Вишиванка

Вишиванка- національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь-зв’язок, що не переривається віками. Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію.
Вона – символ здоров’я і краси, щасливої долі і родинної пам’яті, любові і вірності. Візерунок на вишиванці залежить від того, кому вона призначається: батькові чи братові, нареченому чи другові, парубку чи одруженому – кожному вручалась вишита сорочка з візерунком відповідної символіки.

Характерно і показово: символіка новітніх українських вишиванок у своїх образах збігається з орнаментами давніх трипільських часів. В цьому – спадкоємність наших культурних виявів.

Вишиванка – це й оберіг людини від лихого ока та злих духів.

Вінок

Вінок — символ життя, долі, життєвої сили; символ дівоцтва. Вінок є також символом довершеності. Вінок є частиною українського національного костюма. В давнину їх носили тільки дівчата. Плели з живих квітів. Вважалось, що в них є чаклунська сила, здатна захистити від будь-якого лиха. Тому український віночок не просто прикраса, а й оберіг.

Традиційно український віночок прикрашали різнокольоровими стрічками. Кожен кольор мав свою символіку.

Так, коричневий — це символ землі, жовтий — символ сонця, синій — символ неба і води, зелений — символ мудрості, рожевий — символ врожаю, малиновий — символ здоров’я, фіолетовий — символ мудрості.

У віночку нашім 
Різнобарвні квіти —
Символ України
І дарунок літа.
Тож усім на нього
Подивитись любо:
Гілочку зелену
Узяли у дуба,
Квіточку любистку,
Щоб усіх любили,
У барвінку листя,
Аби довго жили.
Чорнобривців квіти,
Щоб чорніли брови,
Кетяги калини —
Для краси й любові.
У вінок вплітають
Колосочки жита,
Щоб могли багато
І в достатку жити.
А в червонім маку,
Що цвіте у полі,
Кров людей, пролита
У боях за волю.
Є ще різні квіти
В нашім ріднім краї,
Їх веселе літо
У вінок вплітає.

Писанка

Писанка – це символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».

Я з-за столу не вставала
На яєчку малювала
Роду нашого святиню —
Українську берегиню.
Гарна писанка у мене,
Бо вона для тебе, нене!

Сніп

Сніп – символ багатства, забезпеченого життя і родинного благополуччя. Скошене або зіжате збіжжя в’язали у снопи і складали у півкопи (по 30 снопів у кожній), а потім звозили на тік для обмолоту. Кількість снопів чи півкоп визначала врожайність поля, а, отже, і достаток сім’ї на наступний рік. Особливе ритуальне значення мав сніп -«квітка» – останній сніп жнив, який в’язали визначеним способом: останні колоски з викошеного чи зіжатого поля збирали в пучки, прикрашали волошками (васильками), маками та іншими польовими квітами і вручали господареві, який у знак вдячності частував женців і косарів. І цей сніп зберігали в домі на найпочеснішому місці – на покуті – аж до нового врожаю.

В ритуальних дійствах снопу – «квітці», або ще як його називали снопу -«раю», передував обжинковий сніп – Дідух, котрого виготовляли з житніх пучків, обв’язаних кольоровими стрічками або стеблами. Вважалося, що в Дідухові живе не тільки дух поля, а й душі покійних предків, котрі вирощували – їли святий хліб цієї ниви… Дідуха ставили на покуті в урочисті дні (хрестини, весілля, Різдво), а після Щедрого вечора спалювали (з Дідуховим-сноповим димом до Неба йшов щедрий дух Дідуха-поля, щоб вернутися в жнива щедрим урожаєм) і його місце займав сніп -«рай».

Коровай

Коровай – ритуальний священний хліб, котрий завжди має художньо виконану і естетично оздоблену круглу, тобто сонячну форму.

Він – символ багатства через плодючість природи, що приходить після Небесного весілля, на якому Місяць – це молодий, а Сонце – наречена. Тому на короваї обов’язково має бути знак Сонця – Хрест.

Весільний коровай у людей – головний ритуальний символ: його дарування є причащанням всіх гостей, розпочинаючи з батька-матері і завершуючи музиками, – і цим кожен, присутній на весіллі, долучається до великої тайни життя і запоруки людського благополуччя – хліба, котрий освячений Господом на щастя, добро, радість і довгії літа молодих. Цей коровай-символ поєднання двох сімей, розширення і збагачення роду. Вважалось, що особливу обрядову силу має той весільний коровай, для якого воду брали з семи криниць; муку з пшениці, котра росла на семи полях і її принесли у семи міхах; покладено в заміс сім кіп яєць, знесених сімома білими курками; масло брали з семи посудин, а збито його з молока від семи молодих корів…
Висновок з цього виключно символічний: такий коровай спекти нелегко, а вберегти долю, котру він щедро дарує, ще важче…

Пшениця

Пшениця – символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного і духовного багатства. Якщо житня хлібина дає здоров’я і силу, то пшеничний коровай додає до них щастя і красу.

Якщо жито — трудова проза життя, то пшениця – його святкова поезія. Здавна під пшеницею розуміється образ дівчини, навіть нареченої, а під житом – образ натрудженої і втомленої життєвими турботами жінки, навіть вдови. Тому весільний коровай-з пшеничного борошна, притім, найвищої якості, щоб і життя молодих було якості не нижчої…

Барвінок

Барвінок – символ вічності буття і життєвої сили, провісник весни. Уособлює невмирущу пам’ять про покійних. Звідси, хрещатий барвінок – барвінок під хрестом на могилі.

Його форма – хрест або перехрестя — визначає його символіку: єднання живих людей з їх предками, котрі відійшли з цього життя. Барвінок на могилі — свідчення вічної пам’яті про покійних, а барвінок у весільному вінку – свідчення вічного кохання живих.
Хрещатим його називають ще й тому, що, утворюючи своїми пелюстками хрест, тягнеться в усі чотири сторони світу. Отож, в символіці хрещатого барвінку знаходимо підтвердження того, що в цьому світі добро і зло, правда і кривда, всі інші протилежності пересікаються: барвінковий вінок використовують і на похоронах, і на хрестинах, і на святі врожаю, і на весіллі; вінок з барвінку над дверима гарантує оселю від проникнення злої сили і його як чарувальне зілля використовує чаклунка.
То барвінок вчить мудрості життя: життя наповнене протилежностями і попереджає про труднощі життя: серед протилежностей є небезпечні і ворожі…

Недавно ще гула метелиця, 
іще лежить в низинах сніг,
а вже барвінку листя стелеться
зеленим килимом до ніг.

Воно під снігом і під кригою
всю зиму зелень берегло
і перше стрінуло з відлигою
весняне сонце і тепло.

Із перемогою і славою
весна з′являється на світ.
І квітне радістю яскравою
барвінковий зірчастий цвіт.

Волошка

Волошки(васильки) – символ ніжної і тонкої душевної краси, праведності і святості, душевної чистоти, скромності і привітності. Назва квітки, каже легенда, походить від імені хлопчика Василька, якого русалки на Зелені свята заманили в поле і залоскотали – і він перетворився у квітку, названу його іменем.

Вважається, що волошки мають значну магічну силу як оберіг від злих духів, лихої долі та всіляких напастей – витівок лукавого. Тому їх навіть вирощують при садибах, освячують на Маковея та Великого Спаса. Вінки з волошок, сплетені на Зелені свята, протягом року зберігають в домівці. Особливу силу мають волошки для молодих: пучком волошок кроплять наречених на весіллі; настоєм з волошок окроплюють галявини, де гуляють хлопці та дівчата Купальської ночі; таким же настоєм дівчата вмиваються – і їх краса стає недоступною злим чарам.

Мак

Мак – символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і, водночас, сну і забуття. Макова голівка – символ заспокоєння. Мак освячують двічі на рік – на Маковея і на Спаса. Він настільки значимий, що традиційно входить до складу куті.
Мак має силу і вплив, якщо не розпилюється. Окрема макова квітка не приваблює, а від всіяного маковим цвітом лану не можна відірвати очей. Одна макова зернина нічого не варта, а жменя маку – і куті смаку додає, і пирога з неї можна зробити.
Тож мак стверджує, що і дрібненьке та маленьке, якщо воно в єдності та в спільноті, має велику силу.

Окрім цього, мак символізує красу, молодість та їх скороминущість: натяк на це дають макові пелюстки, які швидко і навіть легко обсипаються. Вінок із червоних маків – то вираз дівочої цноти і чистоти, які такі ж легко ранимі та вразливі, як і маків цвіт.

Має мак і магічну силу, спрямовану проти усякого зла – і проти відьми, і проти наврочення, і на виклик дощу, і на врожай…

Мальва

Мальва – символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.

Соняшник

Соняшник – символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він – чи не найсильніший серед квітів… Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило – повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень…

Своєю невибагливістю до цвітіння та росту соняшник відображає якщо не безпроблемність, то малопроблемність. Бо він не «мучиться» проблемами, що робити, куди йти – він іде за Сонцем…

Коли Сонце ховається за горизонтом на нічний спочинок, соняшник сумно опускає голову і згортає пелюстки своєї сонцесяйної корони.

Крім цього соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника – єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина – єдина і найвища цінність.

Лелека

Лелекка – символ любові до батька-матері, котрі благословили тебе на світ, а тому це – й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, бо він – птаха священна, за розорення його гнізда – кара вогнем. А ще лелека приносить до оселі немовлят…
Святий обов’язок лелеки – знищувати різних гадів, себто гадюк, жаб. Своїм прильотом в рідні краї провіщає весну…

Окрім цього, лелека є символом вогню і сонячного світла: він завжди прилітає з наближенням бурі або грози. Лелека довіряє людям, на господарстві яких проживає, тому може спокійно розгулювати по їх двору навіть у їхній присутності. Вважають, коли дівчина вперше весною побачить лелеку високо в небі, то цього року обов’язково вийде заміж, а якщо вже в гнізді – то ще рік залишиться в батьківському домі…

З океанів далеких
Прилетіли лелеки,
Посідали край хати,
Щоб гніздо будувати.
Де лелеки осядуть –
Вдосталь щастя і ладу,
Щоб раділа родина,
Щоб цвіла Україна!
 (Ярослав Скидан)

Соловей

Соловейко – Свята і вільна Божа пташка, співець добра і кохання, символ весни і волі, високого натхнення і неперевершеного таланту. Виконати свою роботу так, як виконує свою соловейко, не здатен жоден інший птах: соловейко — найдосконаліший співочий талант пташиного світу. Навіть люди рівняються на нього, тому і кажуть про талановитого співака: «Співає, як соловейко!». Його спів настільки високий і чистий, що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищується душевно і втішається чуттями.

Він – передвісник справжньої весни в лісах та гаях, але тільки тоді розпочинає оспівувати весну, коли нап’ється води з березового листя, і співає доти, поки не перецвітуть сади. Обсипається цвіт – поступово стихає солов’їний спів.
Здавна соловейко вважався улюбленим птахом богині Лелі: як вона леліяла своєю увагою та покровительством молодих дівчат, так і він леліє своїм співом весну, людську душу і навіть кожне деревце, з якого можна почути його витьохкування.
Цього співучого птаха настільки люблять всі, що назва «соловей» поступилася лагідному слову «соловейко»!